


Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати. А найбільше лихо з жінками. Тільки що почує, зараз уже й задзвонила по всьому селу: «Ой кумасю ріднесенька, що я чула! Та тільки глядіть, нікому не кажіть, бо це таке, що нікому й знати не можна, я це вам тільки...» І почала! А кума почула та другій кумі, а та — третій, а третя — п'ятій — десятій, і ото вже всі про те знають, чого не треба нікому знати.
Вийшов чоловік на поле, дивиться, а то сидить заєць. Він зайшов його потихо та й того зайця злапав. Приніс додому та й острить ніж. А заєць каже: «На кого ти той ножик остриш?»— «На тебе, буду тебе різати». А заєць тогди каже: «Знаєш що, годуй мене, понесеш мене на ярмарок та й озьмеш добрі гроші». А чоловік каже: «Добре ти мені кажеш. Но,— каже,— то я уже тебе різати не буду».
Були собі дід та баба бездітні. У піст сніг м'який, діти баби катали із снігу. Дід і каже бабі:
— Ходім і ми, скатаємо бабу собі.
Баба й каже:
— Нащо тобі баба? Баба у тебе є, а коли так, то скатаємо собі дитину.
— Ну, ходім скатаємо. Якщо дитину, то й дитину.
Раз Правда зустрілась із Неправдою.
— Здорова, сестрице! — каже Правда Неправді.
— Здорова була! — відказує Неправда.— Нам по одній дорозі йти, так ходім, коли хочеш, разом.
— Ходім.
— Та он що, сестрице, я тобі скажу: як будемо разом іти, так попереду твоє будемо їсти, а тоді моє.
— Добре, сестрице,— каже Правда.
Ішли сонце, мороз і вітер стовповою дорогою усі три і зустрічають чоловіка.
— Здоров був!
— Доброго здоров'я!
Поздоровкались і пішли, ті собі, а той собі; пройшли вони з гони і роздумались тоді: кому той чоловік здоров'я бажав — чи на всіх, чи, може, одному? Вернулись, нагонять того чоловіка:
— Обожди, чогось іспросимось.
Були собі журавель та лисичка. Ото й зустрілися якось у лісі.
Журавель каже:
— Прийми мене, лисичко, на зимівлю, то я тебе навчу літати.
— Добре,— каже лисичка.
Прийняла його лисичка; от і живуть вони у лисиччиній норі.
Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.
От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:
— Тут я буду жити!
Коли це жабка плигає та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка. А ти хто?
— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!
Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує — пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить.
