


Укласти дитину спати буває зовсім непросто — опір , сльози, істерики стомлюють і батьків, і самого малюка. Якщо дитина вже добре розуміє мову, то один з кращих способів укладати його спати — читати казки на ніч. Важливо робити це щовечора, щоб малюк чекав цього. Крім того, потрібно нагадувати йому всю послідовність дій, за якою настане час для казки. Дитині здається, що «зібратися спати» — це жахливо довго і нудно. Якщо ви будете говорити йому, що «через п’ять хвилин ти можеш вилізти з ванни і надіти піжаму», «коли одягнеш піжаму, треба буде почистити зуби — це займе ще дві хвилини» і «коли почистиш зуби, можеш лягати в ліжко, і я розповім тобі казку »- завдання перестане здаватися нездійсненним.
Часто батьки стикаються з цією проблемою у віці від двох до чотирьох років, коли у дітей звичайно відбувається становлення власного Я, і часто улюблена іграшка повністю зливається в дитини з уявленням про себе, стає нібито її частиною. Дорослим дуже важливо розуміти це. І тоді в діях дитини ви побачите не жадібність, а природне прагнення відстояти себе й зберегти межі своїх «володінь». Чутливі та не дуже товариські дітлахи і в старшому віці не завжди можуть сприймати улюблені речі або іграшки окремо від себе.
Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати. А найбільше лихо з жінками. Тільки що почує, зараз уже й задзвонила по всьому селу: «Ой кумасю ріднесенька, що я чула! Та тільки глядіть, нікому не кажіть, бо це таке, що нікому й знати не можна, я це вам тільки...» І почала! А кума почула та другій кумі, а та — третій, а третя — п'ятій — десятій, і ото вже всі про те знають, чого не треба нікому знати.
Вийшов чоловік на поле, дивиться, а то сидить заєць. Він зайшов його потихо та й того зайця злапав. Приніс додому та й острить ніж. А заєць каже: «На кого ти той ножик остриш?»— «На тебе, буду тебе різати». А заєць тогди каже: «Знаєш що, годуй мене, понесеш мене на ярмарок та й озьмеш добрі гроші». А чоловік каже: «Добре ти мені кажеш. Но,— каже,— то я уже тебе різати не буду».
Були собі дід та баба бездітні. У піст сніг м'який, діти баби катали із снігу. Дід і каже бабі:
— Ходім і ми, скатаємо бабу собі.
Баба й каже:
— Нащо тобі баба? Баба у тебе є, а коли так, то скатаємо собі дитину.
— Ну, ходім скатаємо. Якщо дитину, то й дитину.
Раз Правда зустрілась із Неправдою.
— Здорова, сестрице! — каже Правда Неправді.
— Здорова була! — відказує Неправда.— Нам по одній дорозі йти, так ходім, коли хочеш, разом.
— Ходім.
— Та он що, сестрице, я тобі скажу: як будемо разом іти, так попереду твоє будемо їсти, а тоді моє.
— Добре, сестрице,— каже Правда.
Ішли сонце, мороз і вітер стовповою дорогою усі три і зустрічають чоловіка.
— Здоров був!
— Доброго здоров'я!
Поздоровкались і пішли, ті собі, а той собі; пройшли вони з гони і роздумались тоді: кому той чоловік здоров'я бажав — чи на всіх, чи, може, одному? Вернулись, нагонять того чоловіка:
— Обожди, чогось іспросимось.
Були собі журавель та лисичка. Ото й зустрілися якось у лісі.
Журавель каже:
— Прийми мене, лисичко, на зимівлю, то я тебе навчу літати.
— Добре,— каже лисичка.
Прийняла його лисичка; от і живуть вони у лисиччиній норі.
